ПЕРЕМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕМАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, док., перех. і без додатка. Приваблюючи чим-небудь, схиляти до зміни місця проживання або роботи, примушувати пристати, приєднатися до когось іншого. — Вивчиш хлопчика, почне він добре робити, а пан його до себе й переманює (Тулуб, Людолови, І, 1957, 173); — Хай Бондарівна відступиться з своєю плахтою, а то.. походжає по селу, — ось мов я яка! Усіх хлопців до себе переманила… (Мирний, І, 1954, 156); З України переїхала [Анюта] в Баку — переманила подруга (Донч., II, 1956, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 222.