ПЕРЕМИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до переми́ти. На широкому столі.. стояли стакани після чаю, ще не перемиті (Н.-Лев., IV, 1956, 50); Дуб-зимняк уперто не віддає навіть висохле, перемите осінніми дощами, зігнуте морозами листя (Жур., Вечір.., 1958, 49); // переми́то, безос. присудк, сл. Вася лягає тільки тоді, коли весь посуд перемито (Собко, Скеля.., 1961, 22).
2. у знач. прикм. Чистий, вимитий. Біля неї стояла миска з перемитим пшоном, покришене сало на сковороді (Л. Янов., І, 1959, 419); Підземні джерела тихо ворушать і викидають з дна чисті, перемиті, блискучі піщинки (Тют., Вир, 1964, 227).
◊ Як (мов, немо́в, на́че і т. ін.) переми́тий — уживається для вираження високої якості кого-, чого-небудь; дуже хороший, один кращий від іншого. Гарнеє житце, помнож його боже! Колос, немов перемитий (Манж., Тв., 1955, 54); [Роман:] Хіба я на те їх доглядаю, щоб хтось узяв та запаскудив? У мене коники, сам бачиш, як перемиті (Мам., Тв., 1962, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 226.