ПЕРЕМИ́ЧКА, и, ж. Споруда, яка обмежує приплив води куди-небудь. З’єднувалась [стіна] з темно-сірими валами кілометрових дамб чи, як їх тут називали, перемичок, які і згори і знизу двома крилами захищали будівельний майданчик од близької поводі (Жур., Опов., 1956, 135); І щоб роботу не змели весняні води річки, в стіну шпунтів їх узяли, намили перемички (Шер., Дружбою.., 1954, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 226.