ПЕРЕМО́ЖНИЙ, а, е.
1. Стос. до перемоги. Відступали [бійці Уральсько-Сибірської дивізії] все вище, відступали, як у небо, і там, на скелястих, занесених снігом верховинах Уралу, дали ворогові [колчаківцям] перший переможний бій (Гончар, II, 1959, 303); Творчість безмежна і різноманітна, як різноманітне й безмежне в своєму переможному розвитку життя нашого великого соціалістичного суспільства (Довж., І, 1958, 20); // Який переміг, став переможцем. Повертав [Данилко] до батька заюшений кров’ю, з подертою сорочиною, проте переможний (Ю. Янов., І, 1954, 260); // Який закінчився перемогою. Поверталося руське військо додому після переможної Ярославської битви (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 515); Відгриміло минуле війною, в переможних боях одгуло (Гонч., Вибр., 1959, 97); // Який виражає радість з приводу перемоги. Перед світанком постріли стихли, й обивателі.. почули гучні переможні вигуки (Дмит., Наречена, 1959, 47); // Який символізує, засвідчує перемогу. — Тру-ту-ту-ту! — все вище і вище підіймає над лісами свою переможну мелодію ріг (Стельмах, І, 1962, 74); І вище мій шлях підіймався по схилах, де стяг переможний горів (Тер., Правда, 1952, 119); * Образно. Над хвилями козацьких шапок з червоними верхами здіймався гострий ліс переможних списів (Кач., Вибр., 1953, 78); Переможним маршем, стяги розгорнувши, Плине наш державний гордий корабель (Бажан, Роки, 1957, 221).
До перемо́жного кінця́ — до повної перемоги. Адже це відомо кожному, Всім знана істина ця, Що треба до переможного Воювати кінця! (Рильський, II, 1960, 58).
2. перен. Який виражає усвідомлення переваги кого-небудь. Пласке кругле обличчя її, наче місяць уповні, подекуди подзьобане віспою, сяяло урочистим і переможним самовдоволенням (Тулуб, В степу.., 1964, 62); Василько крутився біля тих хат з переможним виглядом (Турч., Зорі.., 1950, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 231.