ПЕРЕО́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до переора́ти. Молодий — будь вічно молодим!.. Переорана, непоборена, Вся земля твоя — твій рідний дім (Перв., І, 1958, 475); З-під шапчини на гладеньке, але вже переоране глибокою борозенкою чоло [юнака] спадають густі кучері буйного, русявого чуба (Коз., Гарячі руки, 1960, 15); // перео́рано, безос. присудк. сл. * Образно. Люди орють землю, а літа — душу. Ох, і переорано її, оцю мужицьку душу, і вздовж, і впоперек (Стельмах, І, 1962, 629).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 241.