ПЕРЕПЕЛИ́ЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до перепели́ця. — Чисть перепелички, а не одривайсь од роботи, — поважно вимовив він (Крим., Вибр., 1965, 404); * У порівн. В шумі, в тютюновому диму, як у тумані, пройшла наймичка сіра, як перепеличка (Головко, II, 1957, 53).
2. перен., розм. Пестлива назва дівчини, жінки (перев. при звертанні) — Чого це ти, сину, так унадився в те поле, що й у неділю не посидиш дома? — питає Мотря. — Чи ти, бува, не нагледів чого там? — Егеж, нагледів, — сміється Чіпка: — там така перепеличка! (Мирний, І, 1949, 164); Зустрівсь Комар на лузі край села Та й каже, сміючись: — Добривечір, сестричко! А ти вже тут чого, моя перепеличко? (Гл., Вибр., 1951, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 246.