ПЕРЕПУ́ТТЯ, я, с. Місце, де схрещуються або розходяться шляхи. Еней так з човна закричав: — Іду к Евандру погостити, На перепутті одпочити (Котл., І, 1952, 201); Високу фігуру [М. Горького] далеко було видно всім — на всіх кінцях землі, по всіх шляхах і перепуттях! (Тич., III, 1957, 58).
◊ На перепу́тті — у стані сумнівів, хитань при виборі подальшого шляху. Не стать, не ждать в путі, на перепутті, А прокладать, торить шляхи, стежки (Дор., Літа.., 1957, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 263.