ПЕРЕСИХА́ТИ, а́є, недок., ПЕРЕСО́ХНУТИ, не; мин. ч. пересо́х, ла, ло і пересо́хнув, нула, ло; док.
1. Втрачаючи вологу, ставати дуже сухим, надто висихати (про все або багато чого-небудь); висихати цілком, суцільно (про що-небудь). — Земля лежить незасіяна, пересихає (Цюпа, Назустріч.., 1958, 19); [Поміщиця:] Яка спека, яка спека.. Так все пересохло, що не горить, а вибухає, як порох (Корн., І, 1955, 152); // Ставати безводним або маловодним (про водойми, русла рік, джерела і т. ін.). Це був чудовий струмочок з дзвінкою кришталевою водою. Черняєва висловила думку, що цей струмок колись був значно більшим і тепер пересихає (Донч., II, 1956, 29); Річки степового Криму наповнюються лише навесні, влітку русла їх здебільшого пересихають (Наука.., 6, 1966, 42); Ліс зелений зів’янув від сонця І криниця світла пересохла, А краса дівоча не зів’яла (Перв., Слов. балади, 1946, 82); // Утрачати звичайну вологість (про губи, язик, горло і т. ін.). Віє од неї [дівчини].. таємною тишею, чарами-дрімотами, — і злипаються очі, дубіє язик у роті, пересихає од тих чарів (Вас., І, 1959, 229); [Семен:] Промочи, промочи горло: певно, пересохло!.. (Кроп., І, 1958, 64); Пити хотілось нестерпно. Все, здавалось, пересохло, горіло йому всередині (Гончар, Таврія, 1952, 31); // безос. В роті пересихало й горло стискали спазми (Коз., Вибр., 1947, 71); У нього раптом пересохло в горлі (Довж., І, 1958, 175).
2. Втрачаючи природну зволоженість, соки і т. ін., ставати занадто сухим, висихати більше, ніж слід (про рослини). Зілля.. пересихало на комині (Стельмах, І, 1962, 139); Досить хоч трошечки пересохнути бобам, як вони лускаються, а зерно розлітається на всі боки (Рад. Укр., 6.VІІІ 1961, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 276.