ПЕРЕСМИ́КУВАТИ, ую, уєш і рідко ПЕРЕСМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕСМИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. Смикаючи що-небудь, пересувати, перетягувати, розташовувати інакше. Вона випросталась, пересмикнула хустку і сіла біля столу (Панч, II, 1956, 498).
2. неперех. Робити різкий рух (тілом, обличчям і т. ін.). Дорош рвучко повернувся і, часто пересмикуючи худенькою шиєю, кроком смертельно зраненої людини вийшов (Тют., Вир, 1964, 197); Здивовані, пересмикували [дівчата] плечима і тривожно дивились на подругу (Головко, І, 1957, 395); — Клопочуться люди коло поля, як мурахи… — доповідав Петрюк, пересмикаючи плечима, бо хвилювався (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 67); Юрко болісно пересмикнув губами (Коз., Вибр., 1947, 68); // перех. і неперех. Викликати різкий рух тіла, обличчя і т. ін.; викривляти судорогою обличчя. Ліве плече і щоку матроса зрідка пересмикував нервовий тик (Бойч., Молодість, 1949, 104); Якась лиха сила пересмикнула всім тужавим тілом, перегнула його, скрутила болюче поранені кості (Стельмах, II, 1962, 204); // перех. Примушувати здригнутися від огиди, переляку і т. ін. Згадка про цю жінку всього його пересмикнула (Гжицький, Вел. надії, 1963, 316); // перех., безос. Ще два місяці тому, в німецькому полоні, мене завжди пересмикувало від нього (Коз., Зол. грамота, 1939, 28); Капітана аж пересмикнуло від якоїсь думки (Ле, Право.., 1957, 112).
◊ Пересми́кувати (пересмикну́ти) ка́рти (ка́рту) — обдурювати, намагатися перехитрити кого-небудь, підміняючи одне іншим. [Чирва:] Я пропоную: підтримати [владу] добровільно, цебто не затверджувати, скільки тисяч. От і все. [Небаба:] Він хоче перечирвити сходку. Пересмикує карти (Мик., І, 1957, 65).
3. тільки док., неперех., перен., розм. Швидко перебігти. Заєць пересмикнув на той бік через греблю (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 281.