перехо́дження —
1) доро́ги кому — в народній символіці — очевидний вплив на успіх чи неуспіх цієї людини; радили взагалі не переходити дороги нікому, бо це вважалося недобрим знаком: «Іване, Івашеньку, Та не переходь ти доріженьки. Як перейдеш, винуватий будеш»; не можна було переходити дорогу похоронній процесії, бо це означало перешкоджати небіжчикові в його шляху до вічного спочинку; звертають увагу, хто переходить дорогу; особливо небажаними були: жінка в період, коли вона була «нечистою», рудий чоловік, покритка, людина з фізичними вадами, священик, стара баба, жінка з порожніми відрами; кожна людина носить у собі якусь магічну силу — добру чи недобру, тому вона може бути доброю чи недоброю «на перехід»; добрі на перехід члени родини, тому у весільній пісні співають: «Ой, ви, вороги, вороги, не переходьте дороги! Нехай перейде родина, щоб наша Маруся була щаслива!»;
2) рі́чки — у народнопісенній символіці означає кохання без уваги на перешкоди взагалі, як у пісні: «Ой Парася придалася та й заморгалася [багато на хлопців моргала] Ой перейшла чотири річки [мала чотирьох хлопців] та й не вмивалася» [існував звичай «вмивання» після шлюбної ночі |; «Ой перейду тоту річку та затну смерічку — таку маю білявочку, у травичці чічку» (затну — «зрубаю» — «полюблю»); і навпаки, не могти перейти річку — не мати сил перебороти перешкоди до кохання;
3) з хлі́бом[=сі́ллю] — весільна обрядодія зупинення весільного поїзда з метою отримання викупу; див. ще пере́йми.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 442.