ПИЛЬНЕ́НЬКО, присл. Зменш.-пестл. до пи́льно. Зійшов горох, підріс, зацвів увесь рясненько: Хто йшов, той приглядавсь горохові пильненько (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); Із садка з-за тину голова Трегубенчихи. Пильненько дивиться якийсь час, потім сторожко озирнулась (Головко, І, 1957, 344); — Мені вже розказали з неба, Чого тобі пильненько треба, — Отець твій був у мене тут (Котл., І, 1952, 116); Весна, осінь, літо — то пора праці, де пильненько треба прикладати рук до роботи (Кобр., Вибр., 1954, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 354.