ПИЛЬНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., діал. Бути напоготові, насторожі. Безпечно спали турки, хоч вже стільки разів провчили їх козаки, що повинні б пильнувати вночі (Мак., Вибр., 1956, 565); // Оберігатися, звичайно від кого-, чого-небудь. — Пильнуйся ж, Аничко, аби тобі легше було.. Ти собі лежи, як пані, та прибагай [вимагай] собі все, що схочеш, лиш не журися, бо то тобі не виходить на здоров’я (Март., Тв., 1954, 157); Шебеші-бей зовсім осатанів.. Того і пильнуйся, як би в гніві у живіт ногою не вдарив, коли чим не догодиш (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 328); // безос. Пильнувалося також, щоб усе те, що вкладалося на вози, не загубилося по дорозі і не потовклося (Тют., Вир, 1964, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 355.