ПИ́САРСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до пи́сар. Коцюбенко, побувавши в бувальцях і попсувавши трохи свою моральність, швидко постеріг тайну, як можна розжитись на писарській службі (Н.-Лев., IV, 1956, 56); До його.. почали бігати і чоловіки й жінки з справами писарськими — тому листа прочитати, а тій написати (Гр., II, 1963, 65); // Належний писарю. Він їхав без сідла, коло пояса на бинді висіла пляшка з йодом, мов стародавній писарський каламар (Ю. Янов., І, 1954, 283).
2. Власт. писарю, писарям. Червоні кролячі очі видавали лукаву душу, єхидні заміри: писарська каверза побраталася у них з крамарськими хитрощами (Мирний, III, 1954, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 360.