ПИСАРЧУ́К, а́, ч., розм.
1. Молодий писар. За столом три писарчуки, зігнувшись у дугу, скрипіли перами (Коцюб., І, 1955, 37); Були такі часи, коли я був паном, тоді я служив у дворі писарчуком під рукою економа (Стеф., І, 1949, 257).
2. Син писаря.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 361.