ПИСКЛЯ́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до пискля́. Бідна жінка радо йшла в мамки, хоч їй жаль було лишати на чужі руки своє мале писклятко, але що було робити (Кобр., Вибр., 1954, 86); Високий, худорлявий, небритий, з гострими рисами обличчя, довгою шиєю і гострим вигнутим кадиком, Романик нагадував Олі неопірене хижацьке писклятко (Вільде, Сестри.., 1958, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 363.