ПИ́ТИСЯ, п’є́ться, недок., безос.
1. Мати бажання, схильність пити (які-небудь напої). Де їсться смачно, там і п’ється, Од земляків я так чував (Котл., І, 1952, 205); — Риба без води, а чоловік без землі гине, — увернув Кулик по-письменному. — Егеж, еге… А коли так, пий, поки п’ється, гуляй, поки гуляється! (Мирний, І, 1949, 258); В обох містах, угорському і австрійському, грали циганські оркестри, сяяли вікна кафе і ресторанів, там співалося і пилося (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 300).
◊ Не до те́бе п’є́ться — не до тебе звертаються. — Чого ж ти мовчиш, неначе не до тебе п’ється? — говорила Навроцька до мужа. — Бо таки не до мене.. — обізвався Навроцький (Н.-Лев., V, 1966, 305).
2. Пас. до пи́ти. Ой не п’ється горілочка, Не п’ються й меди (Шевч., II, 1953, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 369.