ПИТНИ́Й, а́, е́.
1. Придатний для пиття (у 1 знач.). Я у порожню пляшку з-під коньяку накачав трохи питної води (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 476); // Признач. для пиття. — На водохреща треба піти з чистим глечиком по воду.. і сказати криниці: «Добрий день тобі, кринице Іордана, ім’я тобі Оляна. Маєш ти в собі три джерела: одне питне, друге медне [медове], а третє молочне» (Стельмах, II, 1962, 79).
2. Прикм. до питво́ 1. — Я б оце напилась питного меду-липцю! Я таки зроду ласійка: люблю солоденьке (Н.-Лев., І, 1956, 601); // у знач. ім. питне́, но́го, с. Те, що виготовлене для пиття; напій. Другого дня приїхали у Веприк кілька возів з їстівним та питним (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 500).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 370.