ПИТУ́ЩИЙ, а, е. Який п’є (у 2 знач.), є п’яницею. [Пріська:] Я сьогодня [сьогодні] ходила на кладовище, припадала до материної могилки, благала, щоб матуся навернула моє серце до Тимохи… Ще гірш серце почало боліти! Він питущий, а як нап’ється, то як звір!.. (Кроп., IV, 1959, 180); Був він чоловік сердечний, у голові мав олії не трохи та й питущим не був (Гуц., Скупана.., 1965, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 370.