ПИЯ́ЦЬКИЙ, а, е, розм. Прикм. до пия́к. Перед вів у пияцькій компанії Осмульський, заступник учителя, що вчив французької мови (Фр., IV, 1950, 241); // Власт. пиякові. Лиш мав [Гриць] ту пияцьку прикмету, що пив сам, не дбаючи про товариство (Март., Тв., 1954, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 376.