ПЛАЗУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до плазува́ти. * Образно. Народ, покинутий на злидні, Народ, плазуючий у млі, Повинен стратить риси рідні, Безслідно стертися з землі! (Граб., І, 1959, 167); // у знач. прикм. Яка-небудь шина, що блищала з трави, мов плазуюча гадюка, або чавунне колесо.. викликали перед його очі картину шумливого життя фабрики (Коцюб., II, 1955, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 558.