ПЛАКСУ́Н, а́, ч., розм. Те саме, що пла́кса. — Бий!.. Так, так його!.. — Почувся плач, і зразу десять голосів, кривлячи плаксуна, покрили його (Мирний, IV, 1955, 107); Мамині синки і плаксуни, що хворобливо реагували на грубі витівки шкільних ветеранів, нічого від того не вигравали і лише накликали на себе зневагу (Добр., Ол. солдатики, 1961, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 560.