ПЛА́СТИР, у, ч.
1. Липка лікувальна маса, нанесена на смужку тканини, яку кладуть на рану, нарив і т. ін. Не чув [поранений], як клали до рани якісь пластирі (Коз., Гарячі руки, 1960, 127).
2. Замазка з глини, воску і т. ін. для лікування хворих дерев. Дерева були дбайливо підчищені. Зрізи всохлих гілок обліплені глиняним пластирем (Вільде, Сестри.., 1958, 436).
3. мор. Тимчасова водонепроникна накладка із спеціальної парусини на пробоїнах у корпусі судна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 566.