ПЛА́ТИНА, и, ж. Хімічний елемент сірувато-білого кольору, благородний метал, який відзначається великою ковкістю й тягучістю і використовується для виготовлення коштовних виробів, лабораторного хімічного посуду тощо. У природі платина подібно до золота зустрічається в розсипах у вигляді крупинок (Заг. хімія, 1955, 619).
ПЛАТИ́НА, и, ж., діал. Хустка. У хвіртку входить старий диякон з речами, належними до ритуалу, загорненими в платину (Л. Укр., II, 1951, 403); Очі її весело блищали, а з-під червоної платини висіли довгі коси (Кобр., Вибр., 1954, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 568.