ПЛЕ́КАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до плека́ти. Був він підліток жилавий, стрункий і, по всьому видно, плеканий матір’ю (Грим., Син.., 1950, 11); Шумить земля благословенна Гіллям квітуючих садів, Що в праці плекані щоденній Гордяться зав’яззю плодів (Гірник, Сонце.., 1958, 61); Його ображає згадка про те, що молодший брат, которого він не мав і за боже пошиття, знищив усі його заміри, два роки плекані в серці, як найкращі мрії… (Коцюб., І, 1955, 112); Здійснились мрії, Плекані надії (Воронько, Поезії, 1950, 62).
2. у знач. прикм. Те саме, що ви́коханий 2. Олесь.. погладив свою гарну, темну, плекану бороду (Коб., III, 1956, 202).
3. у знач. прикм. Зніжений доглядом і піклуванням. Е-е, славні мужчини. Такі кохані та плекані — хоч живими в рамку заводь… (Ряб., Жайворонки, 1957, 49); Серед гомінливої отари плеканих міських паненят Ольга виглядала як сільське.. ягня (Кач., II, 1958, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 574.