ПЛЕМІННИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до пле́м’я 1. Неоліт — час формування племінного ладу, виникнення племінних мов (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 38); Племінні об’єднання.
2. Придатний або залишений для продовження породи (про свійських тварин). Грамоту має [Гаркуша] від департаменту землеробства за племінного бугая… (Гончар, II, 1959, 214); Племінна худоба.
3. Пов’язаний з розведенням породистих свійських тварин. Важливою умовою дальшого розвитку тваринництва є піднесення племінної справи, поліпшення порідних якостей худоби (Рад. Укр., 1.II 1958, 1); Племінне тваринництво; Племінний радгосп.
4. Власт. породистим тваринам, характерний для них. Збільшення виробництва м’яса і молока конче вимагає дальшого зростання поголів’я всіх видів худоби, поліпшення її породності і племінних якостей (Рад. Укр., 25. VI 1957, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 574.