ПЛЕМІ́ННИЦЯ, і, ж. Дочка брата або сестри; небога. Як навіжена, прискакала [Венера], Нептуна в губи цілувала, Говорячи такі слова: — Коли, Нептун, мені ти дядько, А я племінниця тобі, Та ти ж мені хрещений батько, Спасибі зароби собі (Котл., І, 1952, 110); Після того як її тітка побачила, що племінниця заміж не вийде і продовжуватиме вчитись, Варі не було від неї життя (Донч., V, 1957, 484).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 574.