ПЛЕЧИ́СТИЙ, а, е. Який має широкі плечі; широкоплечий. Ентел був тяжко смілий, дужий, Мужик плечистий (Котл., І, 1952, 94); Було їх три — кремезні плечисті постаті (Фр., VII, 1951, 252); До шатра ввели трьох козаків — високих, плечистих (Панч, Гомон. Україна, 1954, 335); * Образно. Плечистий, ошатний дуб стоїть на околиці села самотиною (Гуц., З горіха.., 1967, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 581.