ПЛИ́ННИЙ, а, е.
1. Здатний плинути, плисти; рідкий. Між огнищами.. снувалися незліченні ріки і потоки плинної смоли (Фр., II, 1950, 123); Багато.. несподіванок приховує в собі розтоплена, плинна сталь, а особливо, коли сто п’ятдесят тонн її вилито в таку складну узорчасту, багатогранну форму (Собко, Біле полум’я, 1952, 217).
2. перен. Який плавно рухається, переміщується. Гаврило.. пішов.. аж на ті горби, де в плинному мареві бовваніли свіжоскладені ряди кіп (Тют., Вир, 1964, 271).
3. перен. Який відзначається несталістю, нестійкістю; мінливий, непостійний. Великий критик [М. Добролюбов] вбачав завдання митця в тому, щоб.. в образній формі відбивати не випадкове і плинне, а типові риси дійсності, типові характери (Рад. Укр., 29.ХІ 1961, 3); Плинна робоча сила.
4. перен. Плавний, рівний (про звуки, мову і т. ін.). Плинна мелодія.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 582.