ПЛОДИ́ТИ, плоджу́, пло́диш, недок., перех.
1. Давати потомство, народжувати (звичайно у великій кількості). [Музиченко:] Ви довели сина до півшляху і кинули його на роздоріжжі: іди, мовляв, куди очі втраплять… Як так з дітьми поводитись, то навіщо їх і плодить? (Кроп., IV, 1959, 228); — Як же виходити [заміж] Насті? Та й чого їй виходити — старців плодити?! (Головко, II, 1957, 513); // Приносити урожай, давати плоди, овочі. Цей безмірний світ — мир тілько задля тебе! Все живе, що родить і плодить сира земля, твої слуги, тобі на потребу!.. (Мирний, IV, 1955, 323); — Хто все плодить: Груші, сливи, огірочки? — А без мене, — дощ доводить, — Враз пов’януть всі садочки! (Граб., І, 1959, 452); // Розмножувати, розводити у великій кількості (тварин, рослини). — Очолюй, — сказали йому, — інкубатор Й себе покажи як господар-новатор!.. В підмогу дали на цю тему брошуру, Послали плодити курчат Мацапуру (С. Ол., Вибр., 1959, 255).
2. перен. Сприяти появі, виникненню чого-небудь у великій кількості. Плодіть, добродію, і засівайте найбільше, я певний, що з того засіву будуть колись великі жнива задля нашого рідного краю (Мирний, V, 1955, 378); [Римар:] На душі таке, немов усіх обдурюєш. Та, певне, так воно й є. Папір вивчаєш, — папір і плодиш (Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 10); // Бути причиною виникнення кого-, чого-небудь; породжувати. Невсипуча праця,.. втомляючи тіло, плодить засоби нової сили й енергії (Фр., III, 1950, 93); Таких сиріт він бачив у кожному селі, піклувалися ними шпиталі при церквах, а плодила війна (Панч, Гомон. Україна, 1954, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 588.