ПЛЮГА́ВЕЦЬ, вця, ч., зневажл. Плюгава, огидна людина. — Пакосник ти паскудний! Плюгавець! Загладиш ти в нас сьогодні увесь сором, що наробив товариству! (П. Куліш, Вибр., 1969, 134); — Ні, — думала вона про Сірка, — це не якесь абищо; плюгавець не принесе отакого букета (Сенч., Опов., 1959, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 598.