ПЛЮНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Ламаючи, знищуючи, руйнувати, спустошувати що-небудь. Ой зронив тоді старий Святослав З уст своїх золоте слово..: — Рано, рано почали ви Половецьку землю плюндрувати (Мирний, V, 1955, 270); Зараз.., коли він [ворог].. плюндрує рідний край, — Іван Петрович не може бути спокійним (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 5); // Завдавати шкоди кому-, чому-небудь; нівечити, псувати. В країнах зоологічного фашизму всі цінності нищать, культурні надбання плюндрують, всю спадщину народу викидають (Тич., III, 1957, 77); Палять [фашисти].., грабують, плюндрують красу твою [Україно] і багатства (Довж., III, 1960, 19); Колись ворог увалився в Карпати, руйнував села та плюндрував людей (Чорн., Пісні.., 1958, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 599.