ПЛЮ́СКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Рухаючись, видавати плюскіт (про воду або іншу рідину). А вода все клекотіла, все плюскала та шуміла і нарешті сягнула до горища (Гр., І, 1963, 422); Вічно дзвенить посуд [у лабораторії], булькають і плюскають рідини, оглушливо гудуть примуси (Шовк., Інженери, 1956, 66); // Битися, ударятися об що-небудь з плюскотом. Він [баркас] стояв, а хвиля гралась навкруги нього, плюскала в боки, бризкала піною (Коцюб., І, 1955, 402); // Ударами, рухом по (у) воді (або іншій рідині) створювати плюскіт. Кінь фиркає та плюскають гумові колеса в калюжах та ямках (Хотк., І, 1966, 58).
2. перех. Різким рухом, з плюскотом лити, наливати воду (або іншу рідину) в що-небудь. Плюскати воду в миску.
3. перех. і неперех. Бризкати водою (або іншою рідиною), лити її на себе або на кого-, що-небудь. Плюскати водою в обличчя; Плюскати воду на стіл.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 600.