ПЛЮЩ, а́, ч. Повзуча рослина, що чіпляється за опору, по якій в’ється. Ось уже й лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем (Л. Укр., І, 1951, 150); Санітарка.. провела їх на широку веранду, обвиту плющем (Кучер, Чорноморці, 1956, 550); * У порівн. Ще будем жити ми — і ти і я! Ще пов’ємось як плющ по тій колоні (Тич., II, 1957, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 601.