ПЛЮЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок. Те саме, що плю́скати 1. Не к різдву йде, а к великодню: уночі тріщить, а вдень плющить (Номис, 1864, № 518); Тиша, плющить вода (Гончар, II, 1959, 230); Морська вода, така прозора, побіля берега плющить (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 82); Стало чути, як щось почало бов-татися в калюжинах… плющати (Вас., Талант, 1955, 45); // безос., у знач. присудк. сл. Втікачі розташувались на мочарі, під ногами у них плющало (Коцюб., І, 1955, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 601.