ПЛІ́ДНИЙ, а, е.
1. Який дає або здатний давати багато плодів (про рослини). До подвійних кущів він пробрався оливних, Що позростались докупи, з родючими, плідними — дикі (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 109); // Який швидко розмножується, дає численне потомство (про тварин, рідше — людей). Плідна вівця; // Родючий (про землю). Де плуг .. пройде́, залізо де розриє Землі плідної пласт, Там незабаром лан хвилясте жито вкриє (Фр., X, 1954, 42); В глибині кратера.. лежала плідна й благодатна округла долина (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 333).
2. перен. Який дає позитивні результати, наслідки; плодотворний. [Поліксена:] І шлюб наш буде вже одразу плідним, — так кажуть мірмідонці і троянці, бо з нього зродиться і згода й сила, не загине вже святая Троя (Л. Укр., II, 1951, 255); Новаторські пошуки можуть бути тільки тоді плідними, коли вони грунтуються на міцних підвалинах ленінської естетики і, зокрема, на.. принципі високого демократизму змісту й форми (Літ. газ., 16.I 1962, 3); Плідна діяльність.
3. перен. Здатний створювати що-небудь у великій кількості. І Франко називає Грабовського плідним і талановитим автором, високо оцінює його оригінальні поезії (Рад. літ-во, 4, 1964, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 585.