ПОБЕЛЬКОТА́ТИ, кочу́, ко́чеш і ПОБЕЛЬКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Белькотати якийсь час. [Петраш:] Тут нова оказія… Парламентер від Петлюри.., може, хай трохи побелькоче з тобою? (Мокр., П’єси, 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 610.