ПОБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Брати. Думала, що тоді не мав би [чоловік] за що впиватися, бо всі доходи зі свого грунту вона сама побирає (Март., Тв., 1954, 335); Я рішив, що не маю більш морального права побирати гроші за лекції, котрих я не даю (Хотк., І, 1966, 148); Побирає [Аглая-Феліцітас], як і давно, науку музики в свого давнього вчителя (Коб., III, 1956, 307).
◊ Побира́ти на сміх — те саме, що Бра́ти на сміх (див. бра́ти). Всі дивувалися єго [його] силі і боялися.. Робітники не побирали на сміх і не робили збитків (Стеф., І, 1949, 126); Сум побира́є — те саме, що Сум бере́ (див. сум). — Земля дуднить, галуззя хрустить, рев, крик та писк по лісі, аж сум побирає (Фр., IV, 1950, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 612.