ПОБИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поби́ти 2-9. Дуже побитий за якусь дрібницю мачухою, втік [Гордійко] із хати (Є. Крот., Сини.., 1948, 17); Мужик від побитого градом жита вертає безумний (Стеф., III, 1954, 178); Через годину все поснуло, навіть сни поснули в душі, побитій горем та нуждою (Н.-Лев., І, 1956, 75); Починалось побите грозами каміння, а серед нього дзюрчали потоки (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 255); Тихо стояв побитий гарматами вітряк (Ю. Янов., І, 1958, 115); Хати.. стоять такі зажурені-зажурені та дощем-негодою побиті… (Кос., Новели, 1962, 23); А на ній [дівчинці] сірячина драненька… А ноги, як у гавенятка — чорні, побиті стернею… (Головко, І, 1957, 208); Тьотя безпорадно тримала на руках свою залежану, побиту міллю корсетку (Гончар, II, 1954, 25); Це вже був справжній козак з обличчям, хоч і побитим віспою, але таким же мужнім, як і в батька (Панч, Гомон. Україна, 1954, 392); Поки селяни йдуть за буржуазією і поки робітники самі, вони завжди будуть розбиті. Якщо ми це забудемо, то ми будемо побиті капіталом (Ленін, 42, 1974, 297); Гість [сів] за столиком, де лежали ще не побиті карти підкидного дурачка (Ле, Міжгір’я, 1953, 57); Побитий гонтом дах уже прогризли небесні щури (Хотк., II, 1966, 351); // у знач. прикм. Побитий, у залитій кров’ю чумарці,.. він [Іван] ледве дійшов до лави, звалився і більше вже з неї не зводився (Л. Янов., І, 1959, 310); Пес підійшов до побитого оленя і ніжно його лизнув (Трубл., Крила.., 1947, 30); * У порівн. Пригнічена такими думками, ходила Олена як побита, не обзивалася ні до кого й словом (Тют., Вир, 1964, 23); // поби́то, безос. присудк. сл. Хату спалено, а старого Демида нещадно побито (Довж., І, 1958, 307); Студень дує округ його, — Бо йому минуло літо; Чим воно розкошувало: Цвіт і корінь — все побито! (Щог., Поезії, 1958, 163).
2. у знач. прикм. Убитий, забитий (про багатьох). Серед табору.. стоїть отаман та напівжартом наказує чумакам зібрати побитих розбійників та скласти на возі (Коцюб., І, 1955, 185); *У порівн. Вернувшись, зараз же полягали [новобранці] спати та й поснули, як побиті (Мирний, І, 1949, 222); // перен. Зневірений, знесилений, пригнічений. Надія потроху оживала в її побитому, наболілому серці (Гр., Без хліба, 1958, 118).
3. у знач. прикм. Розбитий, розколотий на шматки. Похилив міцний сон її голову на стіл, на побиті пляшки, на розлиту смердючу горілку (Н.-Лев., І, 1956, 113); Забряжчали побиті шибки (Головко, І, 1957, 67).
4. у знач. прикм. Пошкоджений ударами, поштовхами і т. ін. Гринько, скулений, помахуючи побитою рукою, вийшов з хати (Март., Тв., 1954, 282); Спираючись на лікті, волоче [Дорош] по траві побиту ногу (Тют., Вир, 1964, 320); // Зіпсований ударами, поштовхами і т. ін. (порваний, оббитий тощо).
5. у знач. прикм. Переможений, розгромлений у бою. Три рази йшли на штурм жовніри і кожного разу відходили побиті (Кач., Вибр., 1953, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 613.