ПОБО́ЖНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до побо́жний 1, 3. Наймичка Килина вияснила собі Надину побожність трохи інакшими мотивами (Крим., Вибр., 1965, 342); Аркадій добре знав, що не побожність змусила Івана хрестити дитину, а формальна необхідність (Вільде, На порозі, 1955, 272); З солодким стисканням серця, з трепетом побожності припадала вона устами не тільки до холодного металу [хреста], але й до м’якої руки о. Василя (Коцюб., І, 1955, 327); Гриша чесно примірявся оком, щоб роздавати [їжу] однаково, щоб вистачило всім. Угорці дивилися на нього майже з побожністю (Гончар, III, 1959, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 621.