ПОБО́РНИК, а, ч., книжн. Завзятий, пристрасний захисник, прихильник кого-, чого-небудь. Здавалось, дід Влас в одну мить налився холодною рішучістю і знову став тим самим непримиренним поборником своєї правди (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 47); Іван Франко був полум’яним поборником дружби між слов’янськими народами (Вітч., 5, 1956, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 623.