ПОБРАТИ́М, а, ч.
1. Той, хто вступив у побратимство з ким-небудь; названий брат. Не знайшов юнак з ким побрататись, не знайшов між хлопців побратима, не знайшов межи дівчат посестри, а надибав вілу білу в горах (Л. Укр., І, 1951, 387); Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів його давній товариш і побратим Григорій (Довж., І, 1958, 65); // Близький друг, товариш. [Жандарм:] Миколо, старий побратиме! Хіба ж ти не пізнав мене? (Фр., IX, 1952, 102); Заводив [парубок].. ні з того ні з сього бійку з найліпшим своїм побратимом (Хотк., II, 1966, 162); * Образно. Голод, лихий побратим убожества, перший ворог ледарства (Мирний, І, 1954, 50).
2. Товариш по боротьбі, битві, боях. Спішені козаки, закріпивши попони між кіньми, везли на них поранених побратимів своїх (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 187); І за мить капітана Обступили з боків Фронтові побратими — Ветерани боїв (Підс., Поеми, 1954, 20); На цьому топірці поклялись на вірність народові славні Довбушеві побратими, по тому як зрадницька куля Дзвінки вбила звитяжного опришка (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 73); // Соратник по якій-небудь діяльності, сподвижник. Побратими любі, милі, — Скрізь розкидані вони: Спочивають у могилі, Чи по тюрмах ждуть труни (Граб., І, 1959, 90); — Я розумію, — посміхнувся Василь Васильович. — Ти соромишся звичайних смертних. Але ж ми з тобою — побратими по музах (Полт., Повість.., 1960, 89); У Петербурзі Шевченко був не самотній. Його.. оточило щире коло революційних побратимів (Літ. Укр., 10.ІІІ 1961, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 624.