ПОБРАТИ́МСТВО, а, с.
1. тільки одн. Супроводжуваний певним обрядом давній слов’янський звичай зміцнення дружби прирівнюванням її до братських стосунків. — Може, ви чували коли-небудь про побратимство! Де вже не чувати? Се наш січовий звичай (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); У східних слов’ян стародавній звичай побратимства широко відомий був уже в епосі Київської Русі (Вітч., 7, 1967, 178).
2. Група об’єднаних спільною діяльністю і метою людей, які додержуються певних установлених ними правил; братство. В мислі його [Бенедя] промелькнув образ такого побратимства, великого і сильного, котре би могло злучити докупи дрібні сили робітників (Фр., V, 1951, 359); — У нас тут побратимство з старих ріпників склалося (Кол., Терен.., 1959, 57).
3. тільки одн. Братське почуття, ставлення; дружба. Ще на новий рік наше з ним [Кривинюком] побратимство не було вже пустою формою, а потім ті страшні і незабутні для мене часи, що ми вкупі з ним пережили у Мінську, зробили його мені ще ріднішим (Л. Укр., V, 1956, 345); Дружба Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, яку сміливо можна назвати чудесним давнім словом побратимство, сповнює серце гордістю за слово людина (Рильський, Веч. розмови, 1962, 125); Це почуття побратимства, мабуть, сповнювало й інших бійців, проявляючись все виразніше і нестримніше, чим менше їх ставало (Гончар, III, 1959, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 625.