ПОБРЕ́НЬКАТИ, аю, аєш, док. Бренькати якийсь час. Жіночка.. побренькала одним пальцем на піаніно (Дмит., Наречена, 1959, 174); Він побренькав, побренькав, хвилину подумав, а далі, щось пригадавши, рішуче пройшовся пальцями обох рук по струнах, що обізвались ніжно-мелодійним дзвоном (Добр., Очак. розмир, 1965, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 625.