ПОБРИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Піти брикаючи. Повертаю до верби! А верба й пропала, Бо коняка напаслась, Та й, знать, побрикала (Рудан.,, Тв., 1959, 152).
2. Брикати якийсь час; // Дригати ногами якийсь час. Нагодуй добре дитину та положи її у теплій хаті, щоб воно побрикало ніжками, награлось уволю, так от вам і здоров’я, і зріст буде… (Л. Янов., І, 1959, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 626.