ПОБРЯ́ЗКАТИ, аю, аєш, док.
1. Брязкати якийсь час. [Сестра Мархва:] Чого ти, сестро Серахвимо, до матушки так рано? [Сестра Серахвима (побрязкавши чотками):] Як би тобі сказати? Попрохатись маю… (Мирний, V, 1955, 66); Побрязкати ключами.
2. розм. Піти, брязкаючи чим-небудь. Попереду поїзжане [поїжджани] Рушили в дорогу. А за ними й невольники Побрязкали путом Понад шляхом (Шевч., II, 1963, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 627.