ПОБУ́ДКА 1, и, ж. Дія за знач. побуди́ти 1. — Вставай, дитино моя! — Оцю ранкову побудку, заведену в родині наче обряд, Антон чує з дитячих літ своїх (Вол., Озеро.., 1959, 141); // Сигнал до вставання після сну (у військових частинах, таборах і т. ін.). З п’ятої години ранку, тобто з побудки, команда корабля раптом побачила боцмана Смолу таким, яким він був раніше (Ткач, Жди.., 1959, 12); Після сигналу побудки легко одягнуті юнаки поспішають на подвір’я і шикуються в шеренги (Веч. Київ, 4.XII 1957, 4).
ПОБУ́ДКА2, и, ж., рідко. Бажання або намір зробити що-небудь. Все те, з чим раніш годився лише розум, але не приймала ослаблена воля, не пускали до серця егоїстичні побудки — все те з непереможною силою встало перед мене і прикликало сумління до відповіді (Коцюб., І, 1955, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 628.