ПОБУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех. і неперех., розм. Бурчати якийсь час. Ольга побурчала на стажистку Ніну за недопалок, знайдений у коридорі (Літ. газ., 16.ХІІ 1960, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 629.