ПО́БУТ, у, ч.
1. Загальний уклад життя; сукупність звичаїв, властивих якому-небудь народові, певній соціальній групі і т. ін. Старий побут, сімейне безладдя, хатня залежність будь-кого може заморочити (Горд., II, 1959, 241); Народний побут у фільмах О. Довженка зображений у зв’язку з революцією, з боротьбою трудящих за нове життя (Нар. тв. та етн., 1, 1969, 30); // Повсякденне життя. Сержант Перова писала про побут рідної частини, санобробку ран, транспортування із бою (Ю. Янов., II, 1954, 9); В душі не любив [Улас] його за ту грубу силу.. і за те зловживання своїм службовим становищем, яке дуже часто допускав Гнат і в роботі, і в побуті (Тют., Вир, 1964, 149).
◊ Вхо́дити (увійти́) в по́бут див. вхо́дити.
2. діал. Проживання. Поранкові проходи на гори в ліс — це була найкраща часть [частина] мойого побуту літом у родичів (Коб., III, 1956, 25); Ця безупинна зміна місця побуту руйнувала його [Степана] родичів (Круш., Буденний хліб.., 1960, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 630.