ПОБІГА́НКИ, нок, мн., розм. Те саме, що побіге́ньки. Побила мене лиха година та нещаслива з тими побіганками! (Мирний, І, 1949, 346).
◊ На побіга́нках бу́ти (служи́ти і т. ін.) — те саме, що На побіге́ньках бу́ти (служи́ти і т. ін.) (див. побіге́ньки). [Кирило:] Спершу крамницю мив [Храпко] та на побіганках був, а далі грамоти вивчивсь, у приказчики [прикажчики] посунувсь (Мирний, V, 1955, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 614.