ПОБІДЕ́ННИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що бідола́шний. Стара сиділа непорушно, схиливши побіденну голову, і рясні сльози зрошали її старечий вид (Коцюб., І, 1955, 98); // у знач. ім. побіде́нний, ного, ч. Те саме, що бідола́ха. — Мене прокляла мати, прокляв і батько з того світу — я Каїн!.. А тобі мене жаль як побіденного, нещасливого… Спасибі тобі, козаче (Стор., І, 1957, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 614.